History of the Ukrainian Greek Catholic Church

Church History


Історія Церкви

  • The Conversion of Ukraine and Tensions Between East and West

  • Union with Rome in 1596 and East/West Divisions in Ukraine Itself

  • Polish and Austrian Rule in Western Ukraine

  • The Legacy of Totalitarianism Ukraine in the 20th Century


Ukraine has a long Christian tradition, dating from the 10th century. Today there are more than 22,000 religious communities in Ukraine from approximately 80 different Christian denominations, as well as other religions. But the atheist policy of the Soviets has left its mark: many Ukrainians today are unchurched because of the great spiritual void which the Bolshevik regime left in Eastern Europe.


The Baptism of Ukraine


The Conversion of Ukraine and Tensions Between East and West

In 988 Prince Volodymyr the Great established Christianity in its Byzantine-Slavic rite as the national religion of his country, Kyivan-Rus. This happened before the Great Church Schism of 1054 divided Christian East from West. The Kyivan Church inherited the traditions of the Byzantine East and was part of the Patriarchate of Constantinople. Yet this Church also remained in full communion with the Latin West and its patriarch, the Pope of Rome.

Though Constantinople and Rome had their disputes, the Kyivan hierarchy tried to work for Christian unity. Representatives from Rus participated in the Western Councils of Lyon (1245) and Constance (1418). Isidore, the Metropolitan of Kyiv, was himself one of the creators of the Union of Florence (1439).

While the Kyivan Metropolitanate was working towards reunion, a new metropolitanate arose north of Kyiv, in Moscow. The Church of Moscow refused to accept the Union of Florence and separated from the ancient metropolitanate in Kyiv, announcing its autocephaly (self-governing status) in 1448. In 1589, with Greek Orthodoxy and Constantinople subject to Turkish domination, the Church of Moscow became a patriarchate.


Union with Rome in 1596 and East/West Divisions in Ukraine Itself

The Kyivan Church was challenged by the Protestant Reformation and the renewed Catholicism of that period and was also suffering a serious internal crisis. The Synod decided to pass under the jurisdiction of the see of Rome. The traditional Eastern rite of the Kyivan Church was preserved and its ethnic, cultural and ecclesial existence was guaranteed. This was confirmed at the Council of Brest in 1596, which is the beginning of the Ukrainian Greek-Catholic Church as an institution.

Some hierarchs and faithful of the Kyivan Church, however, insisted on remaining under the jurisdiction of the Patriarchate of Constantinople. Torn by internal division, the Central and Eastern sections of Ukraine passed under the control of the ruler of Moscow in 1654. Soon the Orthodox Kyivan Metropolitanate was under the authority of the Moscow Patriarchate (1686). As the Tsarist Empire grew, it repressed the Greek Catholics and forced "conversions" to Russian Orthodoxy (1772, 1795, 1839, 1876). The Pratulin Martyrs died as a result of these repressions.

Orthodox clergy and laity in Ukraine were dissatisfied with the close connections of the Russian Orthodox Church with Russian national interests. "Ukrainophile" movements began and after the Russian Revolution in 1917 a movement began to gain autocephalous status for Ukrainian Orthodoxy. Attempts to proclaim autocephaly in the 1920s and 1940s were, however, repressed by the Soviet powers.


Polish and Austrian Rule in Western Ukraine

All of Ukraine had been part of the Polish-Lithuanian Commonwealth at the time of the Council of Brest, and western Ukraine remained so. The Church played a leading role in preserving the cultural and religious independence of the Ukrainian population there. As the western Ukrainian lands later passed into Austrian control, the imperial government of the Hapsburgs supported and protected the Greek-Catholic hierarchy.


At the beginning of the 20th Century the Greek-Catholic Church in Halychyna was graced by the exemplary leadership of Metropolitan Andrey Sheptytsky (1901-1944). He was the spiritual leader during two world wars and seven changes of political regime, including Nazi and Soviet. His tireless pastoral work, his defense of the rights of his people, his charitable and ecumenical efforts made the Church an influential social institution in western Ukraine.


The Legacy of Totalitarianism-- Ukraine in the 20th Century

It is the tragedy of the 20th Century, the epoch of terror and violence, which has most affected the development of religious life in contemporary Ukraine. Approximately 17 million people are estimated to have died a violent death in Ukraine in the 20th Century. It is even more tragic that these losses were caused not just by war and conflict but by utopian ideals of re-building the world.

The war on religion was the ideology of the Communist regime and no effort was spared. Church buildings were ruined, burnt down, profaned; priests and faithful, Orthodox, Catholic and representatives of other religions were shot, arrested and deported to the Siberian gulag; church communities were persecuted, confined to underground activities or entirely destroyed. Both the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church at the beginning of the 1930s and the Ukrainian Greek-Catholic Church in 1946 in Halychyna and in 1949 in Transcarpathia were liquidated. The Roman Catholic Church and Protestant churches survived in only a handful of carefully monitored churches.

Even the activities of the Russian Orthodox Church (which functioned as a state church) were limited and it furthermore suffered from infiltration by Soviet security structures. There was a progressive spiritual vacuum and a deepening demoralization of society.

With the crisis of Soviet power in the 1980s, the suppression of churches ceased. The formerly forbidden Ukrainian Greek-Catholic Church emerged from the underground and communities of the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church were created in 1989. The declaration of Ukrainian independence in 1991 created a new context for the activities of all the churches in this territory. Thus, official religious freedom in Ukraine opened the way for religious pluralism.











  • Навернення України і тертя між Сходом і Заходом

  • Унія з Римом 1596 року та розкол України на Схід і Захід

  • Польське та Австро-Угорське панування в Україні

  • Насліддя тоталітаризму - Україна у 20 столітті

Україна має багатолітню християнську історію, яка бере свій початок ще у Х столітті. Сьогодні в Україні є більше 22000 релігійних громад майже 80 різних християнських напрямків. І хоча радянська атеїстична пропагадна в цілому не була успішною, багато українців сьогодні не є вірними жодної із Церков, що спричинено духовною порожнечою, яку залишив після себе більшовицький режим у Східній Європі.


Навернення України і тертя між Сходом і Заходом

У 988 році князь Володимир Великий запровадив християнство в його східному (візантійсько-слов'янському) обряді як державну релігію Київської Русі. Це сталося перед тим, як великий церковний розкол 1054 року розділив християнський Схід і Захід. Київська Церква успадкувала традиції візантійського Сходу і була частиною Константинопольського патріархату. Проте, ця Церква також залишалася у повній сопричасній єдності із латинським Заходом і його патріархом - Папою Римським.

Незважаючи на те, що між Константинополем та Римом існували суперечки, київські єрархи намагалися зберегти християнську єдність. Посланці з Русі брали участь у соборах західної Церкви в Ліоні (1245) та Констанці (1418). Сам київський митрополит Ісидор був одним із ініціаторів Флорентійської унії (1439).

Поки Київська митрополія працювала на відновлення єдності, на північ від Києва, у Москві, виникла нова митрополія. Московська Церква відмовилась визнати Флорентійську унію і відокремилась від давньої митрополії в Києві, проголосивши свою афтокефалію (самоврядування) у 1448 році. У 1589 році, скориставшись занепадом грецького православ'я та Константинополя під турецьким пануванням, Церква у Москві здобула статус патріархату.


Римська унія 1596 року та розкол України на Схід-Захід

Київській Церкві був кинений виклик з боку протестантської Реформації та посттридентійського католицизму. Водночас вона переживала серйозну внутрішню кризу. І Синод приймає рішення перейти під юрисдикцію Римського престолу, забезпечивши при цьому збереження традиційної східної обрядовості та власної Церковної і етно-культурної самобутності. Таку модель Церковної єдності було утверджено на соборі 1596 року в Бересті, від якого й починається інституційне існування Греко-Католицької Церкви в Україні.

Однак частина єрархів та вірних Київської митрополії наполягала на дотриманні канонічної приналежності до Константинопольського патріархату. Внаслідок внутрішнього розколу центральна та східна частина України перейшла під "високу руку єдиновірного московського правителя" у 1654 р. Невдовзі й православна Київська митрополія була підпорядкована Московському патріархатові (1686). З розвитком російської імперії посилювались і репресії проти греко-католиків та їх насильницьке навернення на одержавлене російське православ'я (1772, 1795, 1839, 1876).

Православне духовенство і миряни України були незадоволені тісною пов'язаністю Російської Православної Церкви з імперською владою та з великоросійськими національними інтересами. Це призвело до зародження "українофільської" течії, яка після російської революції 1917 року переросла в організований рух за авфтокефалію українського православ'я, проте спроби її проголошення у 1920-х і 1940-х роках натрапили на рішучий спротив та репресії з боку радянської влади.

Польське та Австро-Угорське панування на заході України

На час проведення Берестейського собору територія всієї України входила до складу Польсько-Литовської держави. У західній частині України, яка і надалі залишалась у складі Речі Посполитої, Церква була найголовнішим чинником збереження культурно-релігійної самобутності українського населення. З переходом західноукраїнських земель до складу Австрійської держави греко-католицька єрархія здобула всебічну підтримку і покровительство уряду габсбурзької монархії.

На порозі ХХ століття Греко-Католицька Церква в Галичині удостоїлася визначної постаті митрополита Андрея Шептицького (1901-1944). Його духовне правління припало на тривожні часи двох світових війн та семиразової зміни політичних режимів, зокрема радянського і нацистського. Його наполеглива душпастирська праця, захист національних і соціальних прав народу, харитативна діяльність, екуменічні зусилля зробили Церкву впливовою суспільною інституцією Західної України.

Тоталітарна спадщина - Україна у ХХ столітті

Більш безпосереднім чинником, що впливає на розвиток релігійного життя в сучасній Україні, є трагедія двадцятого століття - епохи терору та насилля. За приблизними оцінками, в Україні двадцятого століття насильницькою смертю загинуло близько 17 мільйонів людей. Особливо трагічним є те, що ці жертви були породжені не лише війнами та конфліктами, а й химерними ідеями перебудови світу.

Боротьба з релігією була державною ідеологією, для утвердження якої не шкодували зусиль. Храми руйнували, палили, профанували; священиків і вірних православних і католиків, представників інших релігій розстрілювали, арештовували і депортовували в сибірські гулаги. Цілі Церкви переслідувалися, їх заганяли у підпілля і повністю знищували (як от Українську Автокефальну Православну Церкву на початку 30-х років, чи Українську Греко-Католицьку Церкву 1946 році у Галичині та 1949 р. на Закарпатті). Від Римо-Католицької Церкви і Протестантських Церков залишилась лише жменька Церковних спільнот, які підлягали строгому контролю.

Навіть діяльність Російської Православної Церкви (яка функціонувала як державна Церква) була сильно обмеженою. Окрім того вона страждала через проникнення в її ряди радянських спецслужб. У суспільстві прогресувала бездуховність та поглиблювалась деморалізація.

Криза радянської влади у 80-х роках зупинила процес придушення Церков. У 1989 році вийшла з підпілля заборонена режимом Українська Греко-Католицька Церква, були створені громади Української Автокефальної Православної Церкави. Проголошення незалежності України в 1991 році створило для діяльності усіх Церков на її території новий державно-політичний контекст.

Більше 97% зареєстрованих на сьогодні релігійних громад в Україні є християнськими. Приблизно половина з них є православної традиції. Решту приблизно порівну поділяють католики та протестанти. За офіційною термінологією до категорії "традиційних Церков" належать три основні суб'єкти православної юрисдикції та Українська Греко-Католицька Церква.


У XXI столітті в Україні проживають також представники юдаїзму, мусульманства та інших віровизнань.